Розквітло морозиво із сакури… А я відчуваю себе деревом, яке розкинуло своє віття – розлого, із розмахом… Наче мій хребет потягнувся у блакитну вись і випустив гілочки – щоб підтримати небо. Наче у мене не кров, а вишнево-черешневий сік…)Якби я була деревом, то, мабуть, якимось таким весняно-духмяним… Ніжним, квітучим, пухнастим – наче

Духмяна проліскова ковдра огорнула Землю. Сонна Земля ледь розплющила від сну свої зелені очі і допитливо визирає з-під проліскової ковдри: хто там уже прокинувся? А прокинулися вже птахи і встигли збудувати затишненькі такі гніздечка Йду вулицею і наче розгадую квест: одне гніздо, друге, третє… На деяких деревах є аж по

Іноді я подобаюся їм більше, ніж вони мені! Хоча, насправді, у мене просто було мало позитивного досвіду з ними, я їх не розуміла і не знала, як з ними поводитися…) Якби не це фото, можна було б подумати, що я зараз пишу про чоловіків;) Але ні, фото підказує правильно: це

Хтось знає, чим зумовлене наше бажання застромити свою голову у рамці відомих образів і відчути себе у чужій шкірі? Я от вирішила спробувати, чи реально повторити посмішку Мони Лізи Чи вона справді така уже неповторна? На фотографічну копію, звичайно, не претендую, але за кілька спроб було б досить реалістично…

Це насправді

Словом, із появою у моєму гардеробі Інь я почала кликати їх поіменно!

А було це так. Я зустріла Інь у зимовій колекції Ernstings Family. Вона вигравала барвами новонародженого у ранковому морі сонця;) Ніжна азалія плавно перетікала у червону помаранчу із вкрапленнями мрійливої лаванди… Взагалі, я не думала, що мені може личити

Мені здається, що одного разу я знову прийду додому. З чемоданом вражень, досвіду, прожитих днів… Відчиню двері, і минуле життя буде, як уві сні. Невже це все було насправді? Не приснилося?…

Я занурюсь у дитинство і юність, в запах трав і книг, і в химери забутих доріг. Я не знаю, чи

Вперше від осені гуляли Садами принцес. «Сади принцес» – це така суміш старого цвинтаря, напівдикого парку, громадського простору і грядок у ящиках. Восени ми там бродили між ящиків, вчилися розрізняти духмяні трави, вдихали олійний запах соняхів і фотографувалися біля зелених ще дерев, які у магічний спосіб на фото проявлялися позолотою…

Серед

Ось, ми знов тут… Все – як і минулого року, але магія у тому, що цього разу ми прийшли вчасно – на самий Новий рік✨✨✨🌝 Скраєчку  примостилися Церква памʼяті – такий собі казковий затишний теремочок у неороманському стилі, зі шпилем, що розчинився в небі. Над дверима – розкішна багатогранна зоря, а

Вже багато років ми не святкували Новий рік весело. Востаннє мені було по-справжньому радісно на Новий рік, мабуть, ще у дитинстві. Тоді ми з братом брали кермо правління у свої руки: готували новорічну газету, вигадували собі костюми, складали сценарій, купляли подарунки і знаходили конкурси. А батьки? Були запрошеними гостями на

Одного разу я наче оглянулася на себе колишню – ту зовсім юну ще, дитину-дитину. І була вражена легкістю, сміливістю (навіть якоюсь трошки зухвалістю…), здоровою живою агресією, вірою в себе і в краще. Глянула на себе тепер і засмутилася…

На якомусь етапі (сама не помітила, коли) я почала обростати горбами несправджених очікувань,